17-18 грудня відбулися Загальні збори Національної академії педагогічних наук України. Цього разу ключовим питанням для членів Академії, науковців і практиків були питання надання психологічної підтримки і фахової психологічної допомоги різним верствам населення. При цьому йшлося про нагальну потребу надання такої підтримки вимушеним переселенцям, військовим, постраждалим на сході України, дітям з особливими потребами та ін.
У зібранні взяли активну участь і співробітники Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України.
Так, зокрема, у контексті обговорення всеохоплюючої, аналітичної доповіді академіка-секретаря Відділенні психології, вікової фізіології і дефектології НАПН України Максименка Сергія Дмитровича, виступила заступник директора Інституту, доктор психологічних наук Прохоренко Леся Іванівна. У своєму виступі вона торкнулася питань діяльності установи саме із забезпечення якісного психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі з інвалідністю.
Йшлося як про доробок і фактичний практичний внесок науковців у вирішення означених питань, так і про проблеми в галузі спеціальної психології, що потребують нагального вирішення.
Адже, попри відчутний поступ галузі, розроблення, апробацію і впровадження в практику сучасних методик роботи з такими дітьми, розроблення нових навчальних (понад 200) і корекційно-розвивальних (понад 100) програм, підготовки цілої низки підручників і посібників, педагоги і психологи на місцях зустрічаються з певними труднощами. Насамперед, це стосується практичних працівників інклюзивних закладів освіти й інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), мережа яких невпинно зростає, що потребує як розроблення інноваційних технологій роботи з «особливими» дітьми (насамперед, йдеться про раннє виявлення і втручання, переддошкільний і дошкільний вік та ін..), так і фахової підготовки (перепідготовки) таких працівників.
На прикладі розроблених технологій психолого-педагогічного супроводу дітей з когнітивними порушеннями було окреслено шляхи і можливість підготовки й адаптації відповідних навчально-методичних матеріалів і щодо роботи з іншими категоріями дітей з особливими освітніми потребами (з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та ін.).
При цьому акцентувалася увага й на необхідності ширшого охоплення практичних працівників як спеціальних і інклюзивних закладів освіти, так і інклюзивно-ресурсних центрів курсовою підготовкою (курси підвищення кваліфікації), консультативною і тренінговою роботою.
Відтак, перед Інститутом було поставлено конкретні завдання, на чому, власне, першочергово і зосереджуватиметься увага науковців.
В.Засенко