Дуже прикро, що доводиться витрачати час, аби доводити в інформаційних мережах нікчемність і замовницький характер подібних публікацій. Втім, навіть швидкоруч, це дуже легко робити хоча б на прикладі лише однієї з 10-ти (а не 14-ти) наукових установ НАПН України – Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка.
Йдеться лише про 47 штатних посад науковців, які за мізерну платню фактично у повному обсязі забезпечують функціонування системи освіти осіб з особливими потребами, в тому числі з інвалідністю, в Україні. А це: сотні навчальних і корекційних програм, підручників, навчальних і методичних посібників, наукові розробки інноваційних технологій психолого-педагогічного і корекційно-розвивального супроводів таких дітей, поради для батьків й багато, багато іншого. І йдеться не про якусь одну категорію дітей, а про різні (з порушеннями зору, слуху, розумового розвитку, опорно-рухового апарату, мовлення, аутистичного спектра, когнітивними порушеннями та ін.), кожна з яких потребує окремого змістового, навчально-методичного забезпечення.
І споживачами цієї продукції, розробок, які пройшли експериментальну апробацію, є всі як спеціальні навчальні заклади держави (спеціальні школи і навчально-реабілітаційні центри), так і переважна більшість інклюзивних загальноосвітніх навчальних закладів та інклюзивно-ресурсних центрів.
І коли автор цілком безпідставно стверджує про непотрібність результатів роботи Академії чи Інституту, ми готові надати йому близько двох тисяч довідок про впровадження і угод про співпрацю з практиками.
І тут діаграма може бути лише одна: прямокутник, де 100% виконання завдань і планової тематики й інший – такий самий, де представлено 100% впровадження результатів. Чого вартує лише розроблення проблем жестової мови, в результаті якого вперше, не лише в Україні, а й за всю історію навчання глухих і слабкочуючих, мову жестів (рідну мову осіб з порушеннями слуху) було введено до всіх навчальних закладів для цієї категорії дітей і як навчальний предмет, і як засіб спілкування.
Подібні приклади можна наводити стосовно дітей з порушеннями будь-якої функції.
Зазначимо, що паралельно із розробленням змістового і навчально-методичного забезпечення, фундаментальних досліджень, в установах НАПН України здійснюється і підготовка кадрів найвищої кваліфікації (докторів філософії і докторів наук), проводиться підвищення кваліфікації практичних працівників та ін.
Тож, обговорювати й оцінювати результати роботи НАПН України, а в цьому випадку Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка, як структурного підрозділу Академії, мають не анонімні невігласи, а найперше – споживачі продукції, а це: педагоги-практики, діти з особливими потребами і їхні родини, Українське товариство глухих, Українське товариство сліпих, Асамблея осіб з інвалідністю, врешті, відповідний директорат МОН України, з яким у нас традиційно найтісніша співпраця.
Автор інформації згадує про «шалені» витрати на педагогічну науку. А якби він ознайомився з відсотком фінансування науки в інших країнах, в т.ч. провідних, де, до-речі, є академії наук, він, очевидно, за умови розумових можливостей, змінив би своє бачення розподілу бюджетних коштів у державі.
І насамкінець, хочеться завершити думку, з якої власне і починався наш відгук. Дуже прикро, що знаходяться поодинокі люди, які дезінформують пересічних громадян і викривляють суспільну думку, за що, до-речі, добре було б ввести кримінальну відповідальність.
А авторам подібних публікацій, хочеться порадити: «народні дозорці» і «вболівальники за науку і бюджет»! У нас в державі дуже багато вакантних місць на швейних фабриках, в металургійній і вуглевидобувній галузях – влаштуйтесь десь, аби ви були зайняті хоч чимось серйозним і дійсно важливим для держави.
З повагою до читачів, завжди відкриті до спілкування.
В.Засенко, Л.Прохоренко